ЯК РУКОПИС СТАЄ КНИГОЮ АБО ЗАЛАШТУНКИ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ

Ви помітили, що останнім часом видають багато української фантастики? Видавці активно шукають рукописи, а читачі не цураються взяти щось таке на пробу. Проте чи задумувалися ви, що відбувається з рукописом після відбору до друку? У цій статті мова піде про «залаштуння» українського книговидання.

Як саме в Україні працюють із рукописами «Альманах» запитав видавців та авторів-дебютантів. З боку видавців «відкрили залаштуння» Катерина Ільчук («Віват») та Діана Семак («НК-Богдан»), а про свій перший досвід видання фантастики розказали Валерія В. Растет (фентезі «Поклик», вид-во «Віхола»), Олександра Черепан (фентезі «Жнець без коси», вид-во «НК-Богдан») та Ярослав Задоровський (фентезі «Злодій», вид-во «Небо»).

ОЧІКУВАННЯ ПЕРШЕ: хороший рукопис одразу ж надрукують

В нас існує міф, що автору рукопису треба просто дочекатися, коли на нього звалиться популярність і гігабайти фанартів. Насправді навіть дуже хороший рукопис можуть попросити переробити в доволі несподіваних для автора місцях.

За словами Катерини Ільчук з «Віват», редактура рукопису може займати кілька місяців, а то й цілий рік! Терміни залежать від жанру, стадії рукопису і таке інше. Наприклад, автора можуть попросити замінити відсилки до фільмів, мультфільмів чи музичних гуртів на щось більш сучасне і популярне. В деяких випадках – запропонувати переписати арки другорядних героїв чи навіть фінал твору! А якщо твір базується на історичних фактах, під час редагування можуть перевіряти їх достовірність.

Правки можуть бути обов’язкові та не дуже. Діана Семак («НК-Богдан») розповіла, що автори отримують правки від бета-рідерів видавництва. Це можуть бути зауваження за сюжетом чи фактажем. Але вносити їх в текст, чи ні, – вибір лишається за автором. А от від правок редактора так просто не відмахнутися. Олександра Черепан, чиє фентезі як раз виходить у «НК-Богдан», пройшла цей етап доволі м’яко: «Я наслухалася жахалок і боялася, що повирізають моїх геїв тільки так, але редагування було радше косметичним, стосовно змісту не міняли нічого. Я дуже задоволена цим етапом роботи». Хоча, за її словами, перед відправкою до видавництва рукопис кілька місяців відлежувався, поки вона збирала фідбеки від своїх бета-рідерів і редагувала текст.

Про роботу з бета-рідерами і саморедагування розказала й Валерія В. Растет, яка працює одразу над кількома книгами циклу «Хроніки червоних лисиць». Тому її робота над правками, за її словами, «ніколи не зупиняється». Окрім правок «від себе», Валерія каже, що дослухається до зауваг кураторки напрямку фентезі (у «Віхолі» – ред.) та працює з редакторкою.

Отже, рукопис сприймається не тільки як літературна творчість, а й як «продукт», який треба продати певній авдиторії. Тому частина правок може диктуватися не логікою сюжету, а «видозміненням» тексту під запити цієї авдиторії. Ярослав Задоровський розповів, що писав одразу з прицілом на комерційний успіх: «Рукопис мій переписувався та шліфувався кілька разів, а також пройшов літературне редагування. І все це ще ДО того, як я почав надсилати його у видавництва. Бо якщо ти хочеш аби в твій продукт (роман) вклався інвестор (видавець), маєш зробити з цього продукту цукерочку, аби і видавець повірив у його потенційний успіх».  

Але окрім того, що видавця треба переконати в успішності твору, в цьому треба переконати й читачів.

ОЧІКУВАННЯ ДРУГЕ: надрукувати книгу достатньо, щоб стати відомим автором

На жаль, без реклами ніяк. Зараз виходить багато книг, і хороший твір загубиться, навіть маючи десяток позитивних відгуків. Головна проблема в наших реаліях – хто займатиметься рекламою? На заході цю функцію беруть на себе видавці та літагенції, в нас же вона певним чином перекладається на автора.

Видавці прямо кажуть, що чекають від письменника навички піарника, сммника та маркетолога. Проблема в тому, що автори здебільшого мають основну роботу. Письменство сприймається як хобі /друга робота, а маркетинг своєї книги… – як третя робота, яку не кожен потягне.

Деякі видавці не приховують, що хотіли б, аби автор був відомою особою чи блогером. Тоді він може просувати книгу серед своїх підписників. Тут можливі варіанти, коли відома особа пише книгу, або коли видавництво просить її це зробити.

Якщо автор – не відома особа і не має блогу, йому теж знайдеться робота. Діана Семак («НК-Богдан») розповіла, що в них немає обов’язкових вимог з просування: «авторів початківців ближче до виходу книги (більш на фінальних етапах) просимо постити в соцмережах про свою книгу внутрішню інформацію (ескізи ілюстрацій, записи про процес редагування тощо) чи просто нагадувати про себе як автора. Уже на моменті передпродажу та виходу книги друком залучаємо автора до активної роботи – інтерв’ю, статті, презентації, зустрічі та інші активності».

Звичайно, видавництво теж допомагає з розкруткою книги. Це можуть бути дописи у соцмережах, організація презентацій, робота з блогерами і таке інше. Катерина Ільчук («Віват») додає, що на траєкторію просування книги можуть впливати різні чинники, наприклад, рішення команди, чи буде книга висуватися на премії.  

Автори-дебютанти, з якими поспілкувався «Альманах», готові впрягатися в активності. Наприклад, Ярослав Задоровський зізнався, що його основний фах – маркетинг, тож йому простіше: він від початку розумів, що книгу доведеться «тизерити і трейлерити». А от Валерія В. Растет навпаки, тільки відкриває для себе тонкощі книжкового піару. Авторка каже, що вона – інтровертка, якій простіше спілкуватися текстом, тому публічні заходи та інший бренбілдінг – ще та перевірка на міцність. «Раніше мені здавалося, що книга – це суто про написання, та насправді написання – це лише третина всього процесу, що чекає на автора. Якщо він, звісно, хоче бути впізнаваним», – каже Валерія.

І хай це звучить парадоксально, але зараз впізнаваним автора може зробити не тільки його книга.  

ОЧІКУВАННЯ ТРЕТЄ: книгу продає хороший текст

І супутній мерч. Ця мода прийшла з перекладами зірок «буктоку». Книга тепер більше ніж текст для читання, вона має бути естетичною та фотогенічною. Зараз в моді кольорові зрізи, софт-тач обкладинки, а також додаткові дрібнички: оверлеї, закладинки, шопери тощо. Красиве оформлення і супутні матеріали робляться і для книг українських авторів, навіть для дебютантів.

Звісно, цей пункт просування видань більше про «модне», ніж про «обов’язкове», і використовується далеко не всіма. Але для просування фентезі він дуже популярний. Наприклад, у «НК-Богдан» в розробці мерч для янґ-едалту. У «Віват» теж чималий вибір мерчу до їхніх книг.

Нерідко мерч і оформлення пропонують самі автори. Наприклад, Олександра Черепан запропонувала видавництву свої ілюстрації – і їх взяли. За словами авторки, на другу книгу в неї більш амбіційні плани. А Ярослав Задоровський створив мапи світу та міста, бо вважає, що багатьом читачам бракує візуалу, щоб зануритися у вигаданий світ. Ці мапи він розсилає першим покупцям його книги. І каже, що людям подобається.

Тож читачі сьогодні купують не просто книгу, як це було ще нещодавно. Вони купують естетику, можливість заглибитися в твір не тільки через текст, а й через різні візуальні образи, а також просто красиві речі за мотивами книги, про яку вони не знали (а завдяки мерчу зацікавилися).

У ПІДСУМКУ

Якщо рукопис взяли до друку – попереду автора чекає довгий шлях (і мова тут не тільки про редагування тексту). В українських реаліях автор залучається до піару книги, а то й до створення мерчу. Замало просто бути хорошим письменником, написаний текст треба бути готовим продавати та піарити. Видавці у цьому допомагають.

Обов’язкових вимог до піару книги автором здебільшого нема. Але чим більше автор проявляє активностей, тим краще. При цьому треба бути готовим, що між прийняттям рукопису та виходом книги може пройти багато місяців (а після обстрілів типографій – більше року, бо черга на друк велика і навіть відредагованій і зверстаній книзі доведеться чекати). Такі реалії сьогодення.

Текст і фото: Ія Новицька