Відгук на книгу “Рифтери”

Почитати “Рифтерів” Пітера Воттса мені захотілося після спілкування з автором. Я побачив на скільки він закоханий у морську біологію, і вирішив, що цикл, пов’язаний із цією темою від Воттса просто не може бути поганим. Тим паче, він явно і досі ним горів і розповідав про те, що хоче зробити продовження.

Українського перекладу на той час не було, але я був певен, що він не за горами, а отже стримав себе і чекав.

Першою книгою циклу є “Морська зірка”. За сюжетом книги, у відносно недалекому майбутньому, після якоїсь великої кризи, значна частина людства стала біженцями, які є маргіналізованою групою, про яку ніхто не дбає. Великою часткою не маргіналізованого людства керує корпорація “Електромережі” (скорочена назва, повна якось вивітрилася з голови), яка контролює чимало ресурсів. Корпорація претендує на енергію геотермальних джерел, до якої хоче дістатися на глибині океану. Для цього вони відправляють на глибину певну кількість штучно змінених (з метою адаптації до глибоководного життя) людей, які будуть обслуговувати їхнє обладнання. Утім, щось іде не так. При чому одразу в кількох напрямках. Люди не просто адаптуються, вони стають своїми на глибині, що ніби непокоїть керівництво. В героїв, у свою чергу, з’являються підозри, щодо за фасадом окремих видів діяльності корпорації стоять інші цілі, і що з керівництво з ними не надто відверте. Більше того, є питання, а хто ж насправді керує процесами?

Тут я маю зізнатися (і наразитися на гнів деяких читачів), що насправді не є палким фанатом творчості Пітера Воттса. Багато чого в його книгах мені не подобається саме з літературної точки зору. Перш за все це стосується структури тексту. Як на мене, в нього є проблеми із побудовою сюжету. Взаємодія персонажів, конфлікти між ними, здаються мені не виваженими, й такими, що не надто просувають сюжет, а, швидше, розкривають читачу героїв і створений автором світ. Окрім того, завжди дуже довгий вступ, і іноді трапляються якісь моменти (часом – більші, іноді – менші), в яких складно зрозуміти що взагалі відбувається (саме з точки зору сюжету). Маю зізнатися, “Морська зірка” у цьому плані не є виключенням. Я читав книгу, переважно, в автобусі по дорозі на роботу, незначними уривками (скільки встигаю за годину). Від цього був дещо неприємний ефект. Через те, що події в книзі (особливо на початку) розвиваються повільно, бувало враження, що в книзі майже нічого не відбулось. При цьому, коли читав книгу вдома, то читав більшими шматками, і було цікаво. Тобто ця книга для повільного і вдумливого читання. Тільки тоді ви зможете її не тільки зрозуміти, але і відчути.

А от за що я таки люблю Пітера Воттса, так це за те, що він багато працює з науковою літераторою. Він дійсно в темі, і продукує круті фантастичні припущення, які (на відміну від деяких авторів) дійсно спираються на наукове підґрунтя. Через це Воттсу нерідко вдається передбачити деякі відкриття (з приміток до “Морської зірки” ви дізнаєтесь, що тільки ідеї з цієї книги не менше ніж три рази передбачали справжні наукові відкриття). Окрім того в автора своє і дуже своєрідне бачення місця людини у всесвіті, далеке від антропоцентризму і далеке від будь-якого “центризму” свідомості взагалі. Інакше кажучи, я ловлю себе на думці, що ціную Воттса більше не як письменника, а як філософа і футуролога (утім, кожному своє). І “Морська зірка” знову-таки не розчарувала мене в цьому сенсі. Більше того, як я і припускав, тема є набагато ближчою для автора аніж глибокий космос і, мені здається, що він тут більше проявляє себе у порівнянні з більш пізніми творами. Не буду спойлерити, але тут є кілька по справжньому крутих фант припущень, зіпертих на біологію та хімію.

Не хочу, щоби у когось склалось враження, що в книги немає художньої вартості. Це не так. У автора добрий стиль, дуже добре вдається створити атмосферу життя на глибині (якщо ви любили передачі з Кусто – книга точно для вас), темп оповідання відповідає настрою. Автору вдається нагнітати атмосферу, тримати напруження, створювати саспенс. Взагалі, атмосфера книги – одна із її переваг (до речі, коли читаєш її із ліхтариком, після того як відрубили світло, це ще й як додає атмосфери).

Сама книга дуже добре видана (як завжди – шана видавництву Жупанського). Її приємно тримати в руках. Книга добре зшита, мінімалістичне оформлення дуже добре перегукується з творчістю Пітера Воттса (дещо схожа на наукову монографію).

В цілому, враження від книги позитивні. Всім рекомендую. Буду чекати на продовження.