Відгук на збірку «Легендарій дивних міст»

«Легендарій дивних міст» – це збірка фентезі-оповідань від українських письменниць, яка має дві родзинки. По-перше, всі оповідання в ній – міське фентезі, по-друге, – ретелінги. Далі мій відгук на цю новинку.
Книга допомогла мені зрозуміти, що таке міське фентезі (бо відоме визначення про «місто, як персонажа твору» для мене завжди було надто абстрактним). Отже, міське фентезі – це коли автор щедро насичує текст назвами вулиць, впізнаваними локаціями і описами будинків та дерев, що там знаходяться. А читачі можуть влаштувати собі уявну екскурсію. У книзі згадуються лише реальні українські міста (можна навіть зловити флешбеки, якщо десь бували).
З ретелінгами в авторок оповідань вийшло доволі непередбачувано. Вони не просто переказували стару казку на новий лад, а брали з неї якийсь впізнаваний елемент, а далі – крутили сюжетом, як хотіли. Наприклад, львівський Кай, підсів на «колеса» від фірми «Снігова Королева» і ставав дуже токсичним без «дози»; Синя Борода виявився буквально мутантом із синім волоссям, якого поплавило після атомного вибуху у Донецьку; а Івасик Телесик – це такий відбитий Алукард, що ганяється за відьмами-контрабандистками по волинським лісам.
Хочу відмітити деякі моменти, які здаються мені важливими для сприйняття книги: 1) у більшості оповідань головні героїні – студентки, що зумовлює певні сюжетні повороти й атмосферу; 2) практично у всіх текстах згадуються відьми; 3) всі оповідання про сучасність, тема війни бринить нависаючою загрозою десь залаштунням (і проривається під кінець книги), та попри це авторки старалися вийти на геппі-енд.
Як і в кожній збірці, є оповідання, що сподобалися більше або менше. Хочу відмітити, що в усіх текстах гарно побудована кульмінація. Тому замість міні-відгуків я вирішила зробити «міні-номінації» для кожного з оповідань про те, чим вони мене зачепили.
1. «Ольгерда проти ночі» (Наталія Матолінець) – найбільш впізнавана казка.
2. «Голос у моїй голові» (Наталія Довгопол) – найбільш детективний сюжет.
3. «Кет у чоботях» (Ксенія Сокульська) – найбільше відсилок до сучасних авторів укрфентезі.
4. «Злими відьмами не народжуються» (Анастасія Куликова) – найбільш родинна історія.
5. «Залізоноса» (Дарія Піскозуб) – найбільш кіношна фінальна битва.
6. «Вишня та її крила» (Ярина Каторож) – найбільш стилізована легенда.
7. «Соловей і його любов» (Ярина Каторож) – найбльш затишні локації.
8. «Бункер» (Світлана Тараторіна) – найбільш несподіваний фінал.
9. «Пересади мене через поріг» (Ірина Пасько) – найбільш саркастична головна героїня.
Слід сказати, що упорядницею збірки виступила Альона Сіліна з ЛО «Зоряна Фортеця», а більшість авторок не тільки беруть участь у різних літературних конкурсах, а й мають власні книжки. Тож збірку можна сприймати й як «пробник» творчості письменниць, аби потім пошукати інші тексти тих, хто сподобався.
На останок кілька слів про видання. «Легендарій дивних міст» вийшов у видавництві «Ранок». Обкладинка цікава на дотик: із тисненням та частковим лакуванням. У книги фарбований зріз (сірий металік), і це виглядає дуже симпатично. А ще вона надрукована на переробленому папері, тобто дружня до екології. Видання тримається купи після читання, а текст не розмазується під пальцями.
Підсумовуючи скажу, що вийшла цікава тематична збірка фентезі про стародавню магію, яка навіть сьогодні прихована в українських містах.