Відгук на комікс “Катара та піратське срібло” (з серії “Аватар”)

Сьогодні буде відгук про Аватара. Але не того синього з місяця-скриньки, а іншого, зі стрілою на лобі. Про всесвіт Аанга знову починають говорити і писати, бо автори анонсували цілих три нових мультфільми. В той же час Нетфлікс адаптує класичний серіал, а видавці готують книги з коміксами.

“Катара та піратське срібло” – це дотепний вбоквел до другого сезону, який міг би бути окремим епізодом мультсеріалу. Він не впливає на основний сюжет, а доповнює його, показуючи, як прості люди переживають війну. За сюжетом Катара губиться у Королівстві Землі, і аби вижити придумує собі образ грубої бандючки. Багато гумору робиться на тому, як дівчина старається справити враження на справжніх злодіїв.

Інша сюжетна гілка показує, як працює пропаганда Народу Вогню. Аанг у пошуках Катари випадково полонить солдата і дізнається від нього, за що воюють окупанти. Цю сторону політики обійшли у мультсеріалі, показавши магів вогню обезличеною ордою. Та виявляється, за версією їх пропаганди, Маги Повітря хотіли напасти першими, і Народ Вогню просто захищається. І так, що вторгся у землі сусідньої країни (нічого не нагадує?).

Загалом, сценаристи гарно передали характери персонажів і фірмову трохи наївну атмосферу. Любителям мультсеріалу таке зайде, бо, як і в мультсеріалі, тут нашаровано багато смислів. Особисто мені зайшов світлий посил фіналу, де показали, що добро перемагає і у світі його більше.

Хоча у коміксі можна знайти й інші смисли. Наприклад, що з-під впливу пропаганди майже неможливо когось звільнити, навіть якщо ти – всемогутній Аватар. Якби я читала цей комікс в інший час, думаю, що не звернула б уваги на цей момент, а побачила б історію про те, як важливо довіряти собі та оточуючим, і що незвіданий світ не такий вже й небезпечний. Зараз же, коли потреба у безпеці фрустрована, цей наратив зчитався не одразу.

У підсумку маємо невелику історію з динамічним сюжетом, що вийшла українською у видавництві “Lantsuta”. До видання та перекладу нарікань немає, єдиний мінус – історія дійсно дуже коротка, хотілося б іще. Малюнок теж варто відмітити – він наслідує мультсеріал із усіма гримасами та ракурсами. Тож після прочитання залишається відчуття, як від перегляду повноцінної серії.

Колись Демартіно та Конєцко говорили, що в них був сценарій серії про генерала Айро, як той спускався у Світ Духів, аби побачитися з сином. Але сюжету не знайшлося місця у серіалі. Можливо, колись із цього теж зроблять комікс – було б цікаво, та ще й доповнило б канон.