Відгук на перший том “Експансії” Джеймса С. А. Корі
Після завершення серіальної «Експансії» хотілося не прощатися з героями, а дізнатися про них якомога більше з першоджерела. Авторами книжкової серії є два письменники, що взяли собі псевдонім Джеймс С. А. Корі. Їхніми стараннями цикл налічує 9 томів. Українською його видає «Навчальна книга – Богдан». У цьому дописі мої враження від першої книги.
Отже «Експансія» – це дійсно НФ: із зорельотами, колоністами та фантастичними припущеннями про те, яким могло б бути людське суспільство, сформоване десь на далекому астероїді в умовах повної залежності від систем життєзабезпечення та імпорту ресурсів. Велика політика та технології майбутнього – це основа сюжету, без яких не було б цієї історії. А ще – без майстерно вплетеного людського фактору, як-то халатність, випадкові свідки злочину чи економія великих корпорацій на виконавцях найнижчої ланки. Вірно розставлені акценти на незмінну людську природу роблять історію реалістичною і, певно, актуальною на багато років наперед.
Трохи про сюжет. Віддалене майбутнє, людство колонізувало Сонячну систему і розділилося на 3 великі фракції, які недолюблюють одна одну: мешканці Землі та Місяця – мають найбільші ресурси та флот, колоністи Марсу – мають невеликі, але передові технології, і робітники з поясу астероїдів – поясани – прості трудяги, що добувають з космічних брил корисні елементи. З поясанами ніхто серйозно не рахується, великі корпорації їх експлуатують, через що там популярні напівкримінальні повстанські субкультури. Раптом починається серйозне і ретельно сплановане заворушення, яке через випадкові (і цілком реалістично описані) фактори стає некерованим. На далекому астероїді знаходять доказ існування іншопланетян. І за право ним володіти фракції готові розпочати першу міжпланетну війну.
У книзі є два головних персонажі, від імені яких ведеться розповідь. Перший – це Джеймс Голден – капітан космічного корабля з невеликою командою, імпульсивний лицар-ідеаліст, що супроти власної волі по вуха застряг у міжпланетних розборках. Другий – Міллер – депресивний нуарний детектив-поясанин з гнучкими моральними принципами. Міллер шукає зниклу дівчину, яка певним чином пов’язана з технологіями прибульців. По суті головні герої першого тому «Експансії» протилежні один одному, але їх об’єднує палке бажання вчиняти правильно.
Загалом, книга вийшла дуже живою і динамічною, читається легко. Хоча у неї є поріг входження –приблизно перші 50 сторінок, коли автори вивалюють на читача місцеву політику та економіку, паралельно розкриваючи персонажів та пояснюючи значення сленгових словечок. Через це на один абзац дії приходиться десь 2 абзаци світобудови, що робить початок в’язким. Але коли «карти роздано», починається справжня руханка із дуже кінематографічним екшеном та закрученим детективом. Текст книги цілком продуманий і технічний (в хорошому смислі): він розбитий на невеликі розділи, що обриваються на найцікавішому. Мені сподобалося, що навіть другорядні деталі, які здавалося б додані суто для антуражу, «вистрілюють» у несподіваний момент і виявляються важливими для сюжету.
НФ-складова у книзі беззаперечно є, але не натупляє. Герої можуть обчислювати швидкість дольоту ракет із Землі до Марса, або розповідати про хімічні процеси, від яких працює двигун. Окрім фізики та хімії автори полюбляють занурюватися в біологію, описуючи, що відбувається з організмами героїв під час перевантажень (якщо скласти докупи всі згадки у тексті, можна зібрати міні-оповідання «Страждання мошонки Голдена»).
Порівнюючи з серіалом, можу сказати, що основний сюжет поки дуже схожий. Але у книзі є багато цікавих деталей та науковий припущень, які ніяк не перенести на екрани. Наприклад, там описано, що за декілька поколінь поясани вже відрізняються від людей: мають вищий зріст, подовжені кінцівки, а їхня невербаліка включає тільки широкі жести, щоби добре зчитуватися під час роботи у скафандрах. Головні герої – Голден і Міллер – теж краще розкриті у книзі завдяки внутрішнім діалогам, сумнівам та спогадам.
Якщо говорити про те, що не дуже сподобалося, то це деякі описи та метафори. У погоні за оригінальністю автори не раз ставили мене у тупик при спробі це уявити. Наприклад, «уніформа сидить спокійно і професійно» (досі гадаю, як це?), або «Земля нагадувала равлика, ховаючись у черепашку гравітаційного колодязя» (бідна ота черепашка). Хай такого було й небагато.
На останок кілька слів про українське видання. В цілому воно вийшло дуже симпатичне з ляссе. Переклад нормальний, є трохи матюків (але погодьтеся, було б дивно, якби бувалий вояка, зламавши ногу, виражався у дусі Неда Фландерса) та без фанатизму (здебільшого персонажі «пробурмотіли щось нерозбірливо нецензурне»). Загалом, книга залишила приємні враження, читається цікаво, тримає в напрузі. За персонажів реально переживаєш, навіть якщо дивився серіал і дещо знаєш наперед. Тому можу рекомендувати для ознайомлення, як фанам серіалу, так і любителям легкої пригодницької НФ.
